Пивний закон Веллінгтона

Коли боротьба з пияцтвом у країні набуває масштабів глобальної війни, впоратися із ситуацією може лише великий полководець. Взяти хоча б Артура Уеслі – першого герцога Веллінгтона. Геніальний англійський фельдмаршал та далекоглядний політик знайшов ідеальну зброю проти алкоголю – пиво!

 

XVII-XVIII століття історія Англії виглядають затуманено. А все через тотальне захоплення підданих Його Величності «Женевером» – дешевим джином – міцним алкогольним напоєм з ялівцю, який ввозиться з Голландії. Джин практично витіснив з життя британців пиво. А секрет його популярності був простий: податок на виробництво пива в ті часи вчетверо перевищував податок на джин. Та й роздрібна ціна на міцний напій, на відміну від елю, була копійчаною. За півпенні можна було напитися в мотлох, чим користувався простий люд. Наслідки не змусили на себе довго чекати: зубожіння, злет рівня злочинності, стрімка деградація суспільства, зниження народжуваності, зростання захворюваності та смертності.   

  

Популярність пійла і можливість швидко заробити на ньому призвела до того, що джин стали готувати всі, кому не ліньки. Про рецептуру, як і про якість не замислювалися. Використовували низькопробне зернове сусло, непридатне для виробництва пива, з метою підвищення ефективності браги, у нього кидали скипидар та сірчанокислу олію купоросу. Таким чином, джином став будь-який напій, який збивав з ніг з двох ковтков.

Неодноразові спроби уряду заборонити ввезення та місцеве виробництво джину на законодавчому рівні не мали великого ефекту. Щоб обійти закон, ялівцевий самогон продавали з-під підлоги не тільки в питних закладах, а й у перукарнях, а також видавали за мікстуру (від подагри, розладів шлунка, зубного та головного болю). Самопроголошені лікарі прописували джин навіть дітям («від нічних істерик»). Маркетинг того часу вражав: щоб не вимовляти назву забороненого напою його замовляли як «Комфорт для рогоносців» (пили, щоб не помічати зради дружини), «Роздягни мене повністю» (випиваки знімали з себе останню сорочку, міняючи одяг на алкоголь), «Дамська насолода», «Заспокійливе», «Тонізуюча вода», «Краплі від безсоння», «Сльози моєї колишньої», «Мадам Женева».

Коли джинова лихоманка досягла розмаху епідемії, у війну проти морального розкладання британців вступив Артур Велслі – 1-й герцог Веллінгтон, головнокомандувач британськими військами, державний діяч, учасник Наполеонівських війн, переможець битви при Ватерлоо.

Ставши прем'єр-міністром Сполученого королівства, Артур ініціював прийняття парламентом антіджинових актів, які вражають тактичною військовою хитрістю. Фактично ці накази можна назвати  «Напівсухий закон герцога Веллінгтона». Вони не скасовували алкоголь, але включали ряд заходів, що сприяли поверненню панування пива на Туманному Альбіоні, містили правила, які регулювали пивоваріння та продаж хмільного напою.

Отже, парламентом було засновано загальні щорічні збори (міст, округів та провінцій) щодо видачі ліцензій (з незначною разовою платою до бюджету країни) готелям та пивним закладам для продажу підакцизних спиртних напоїв (всіх, крім міцних), які можна пити на місці. Ціни на виробництво та продаж пива знизили до вигідних, що призвело до відкриття тисяч пивоварень та нових трактирів, таверн, бірхаусів та пабів в країні. Це забезпечило робочі місця по всьому «пивному ланцюжку» – від вирощування інгредієнтів до готового напою та його реалізації.

Не можна сказати, що перелом дався легко, всі швиденько усвідомили згубність джину та перейшли на пиво. Процес був довгий, до нього підключалися і засоби «пивного промоушена». Найяскравішим із них стали карикатури Вільяма Хогарта. У 1751 році знаменитий англійський гравер написав диптих «Провулок джину» та «Вулиця пива». Перша картинка демонструвала розміри жахливої ​​катастрофи від вживання джину, друга на контрасті зображувала прекрасне життя щасливих лондонців, які п'ють пиво.

Так чи інакше хмільний напій та відвідування пабів стали ритуальними для англійців, перетворилися на частину культури. І досі на британських островах відкриваються пивні, яким дають ім'я герцога Веллінгтона.

 

ЦІКАВО ЗНАТИ

– На початку XIX століття герцог Веллінгтон вперше у британській армії ввів звичай постачати солдатам перед битвою «бальзам для хоробрості» – пиво.

– Рахунок за пиво, випите британськими вояками на честь перемоги у битві при Ватерлоо, оплачували офіцери. Протягом одного дня у певних пабах вводили «безлім по елю». Воєначальники розраховувалися за «пиво Ватерлоо» наступного ранку. Щоб оцінити розміри витрат, треба сказати, що у битві з боку Британії брали участь понад 100 тисяч війскових, якими командував Веллінгтон. Незважаючи на те, що за три дні до неба було відправлено понад 20 тисяч, бойові втрати незначно вплинули на рахунки за пиво, оскільки, виживши в м'ясорубці, кожен вважав за свій обов'язок випити за загиблого товариша.

– На згадку про битву сам Артур Уеслі влаштовував щорічні «пивні вечірки» для найвищого керівного складу у своїй лондонській резиденції Епслі-хаус.

– Герцог Веллінгтон удосконалив солдатське взуття. «Чоботи герцога» носила вся британська армія. За образом та подобою цього взуття були створені сучасні гумові чоботи, модель яких досі називають Wellington. А, крім того, за Веллінгтона прийнято пити ель, налитий в келих-чобіток.